Правління князя Ігора

 

Посилання на анкету:  https://docs.google.com/forms/d/1NH2TfpXSnYHcDW1h5J0b9iv1IMKo_SVi-Hwn60MV6_M/edit?usp=sharing

Посилання на вправи: 

https://learningapps.org/display?v=pgc6pbgkj21

 https://learningapps.org/display?v=p5kcs5g6t21

Історія нашої держави пам’ятає багато імен видатних князів. Одним із таких відомих діячів минулого є київський князь Ігор. У більшості людей, які чують це ім’я, виникають асоціації з невдалим походом проти візантійців у 941 р. та з невдалим збором данини у древлян, після чого князь і був страчений. Але це не все, що приховує історія. Насправді Ігор зробив досить чимало для розвитку Русі-України. Отож, відкриємо завісу історії і поглянемо, чим  знаменитий цей князь.

До 912 р. Київською Руссю правив князь Олег від імені Ігоря, який на той час ще був зовсім малим. Оскільки від природи він був вихованим та скромним, то з повагою відносився до старших і не претендував на князівський престол, чекаючи свого часу. За час правління Олег увінчав своє ім’я ореолом слави.  Дійсно, він досить вдало проводив не тільки  внутрішню політику, але і зовнішню, адже йому вдалось укласти досить вигідні договори з Візантією – однією з провідних держав того часу, та розширити кордони Русі-України.

 Варто зазначити, що саме Олег  схвалив вибір дружини для майбутнього київського князя Ігоря. Проте слід вказати на той факт, що іще в дитинстві Ігор побачив всю жорстокість тогочасного часу, адже він мимовільно став свідком військового насильства. У 882 р., коли Олег прийшов до Києва з дружиною, несучи малолітнього Ігоря, наказав вбити київських князів Аскольда та Діра. Як зазначає «Повість минулих літ», Олег так звернувся до своїх жертв: ««Ви не князі і не знаменитого роду, але я князь – і, показавши Ігоря, промовив: ось син Рюриків!». Після цього Аскольд та Дір були вбиті дружинниками Олега. Можна припустити, що ця жостокість надовго закарбувалась у пам’яті майбутнього князя.

Батьком Ігоря був відомий князь Рюрик, а матір’ю – Ефанда – дочка улицького князя. Хоча, щодо останньої.  інформації досить обмаль.

 Народився Ігор у 877 р., тому коли він разом з Олегом прибув до Києва, йому було 5 років. Як вважають деякі історики, в матері Ігора був рідний брат, яким, як вважають, і був Олег, який піклувався малолітнім Ігорем згідно заповіту Рюрика.

Про його дитинство та юнацький період життя літописець нічого не пише, немає таких відомостей і в інших літописних джерелах. І це становить певну проблему, адже було б цікаво більш детально дізнатись про ці часи та про те, як жив майбутній князь.

Як повідомляє Нестор, у 902 р. саме Олег обрав для Ігоря дружину: молоду псковитянку Ольгу. Ось як про неї пише сам літописець: «славну тоді ще одними принадами жіночими і доброзвичайністю». Проте існують й інші відомості про майбутню київську княгиню: деякі джерела, зокрема, пишуть, що вона була рідною дочкою князя Олега.

Як би там не було, Нестеровський літопис  вказує, що вона була дочкою селянського човнового перевізника, а на підтвердження цієї теорії вказуються такі деталі їхнього знайомства: коли Ігор одного разу був на полюванні, то звернувся до молодої і красивої дівчини з проханням перевезти його на інших берег річки.  Прохання Ігоря було в досить жартівливій формі. Ольга відповіла йому теж з гумором, за що Ігор пройнявся до неї повагою, і в подальшому, оцінив не тільки її розум, але й красу, скромність та гідність.  У 903 р. Ігор одружився на Ользі. Отаким цікавим було знайомство цих двох людей, силу кохання яких продемонструє пізніше Ольга, коли буде мститись древлянам.

Самостійне ж правління він розпочав з 913 р., намагаючись при цьому тісніше об’єднати підвладні йому племена в єдине ціле. Це не було легким завданням, оскільки всі слов’янські племена звикли були вільними і мати власне самоуправління, а тому неохоче зустрічали владу Києва.

Починаючи з 914 р. Ігор розпочав війну проти уличів, що проживали в південних степах біля Чорного моря між річками Буг та Дністер. При Олегові ці племена були союзниками Києва і не перешкоджали торговельному судноплавству Олегових купців по річці Дніпро. Ігореві ж довелось взяти в облогу їхню столицю Пересічну, і лише через три роки вдалось взяти це сильно місто і змусити уличів платити данину Києву. Це був один із перших досить значних здобутків Ігоря як князя Київського.

Починаючи з 915 р., противником Ігоря стала нова загроза зі степів – печеніги, проте вони не бажали воювати з таким сильним противником, в результаті чого відійшли до Бессарабії або Молдови. Сам Нестор згадує про війну з ними в 920 р., проте не подає якихось детальних даних.

В інших місцях Русі-України все було спокійно, оскільки місцева влада там належала представникам Рюриковичів:  у Новгороді правив Святослав, син самого Ігоря, у Вишгороді – Ігорева дружина Ольга. Варто також зазначити, що іншими містами керували також  інші родичі Ігоря. Як бачимо, це було зроблено досить мудро, адже в цих містах були поставлені люди, які були близькі князеві, на яких він міг опиратись у своїй політиці та яким міг довіряти.

В цей час однією із найголовніших  цілей Ігоря було утвердитись на Чорному морі, проте там він наткнувся на опір з боку візантійської влади. Суперечки виникали навіть через риболовлю в гирлі Дніпра та у Криму. Саме в боротьбі з Ігорем візантійці почали використовувати печенігів, які досить часто нападали на українські землі. Проте сам Ігор намагався жити мирно з греками, про що говорить і сам Нестор, вказуючи на той факт, що приблизно в 935 р. візантійці спільно з русичами ходили в похід в Італію.

Але навіть це не покращило стосунків між двома державами, через що в 941 р. Ігор зі своїм військом (4000 чол.) увійшов до Чорного моря. Болгари, які на той час були союзниками Візантії, повідомили про це грецького правителя, вказуючи на те, що русичі ідуть на столицю Візантії – Царгород (Константинополь).

Князеві з дружиною таки вдалось підійти до самої столиці. Там, поставивши свої кораблі на якір поблизу маяка, Ігор був готовий до битви. Проте був дуже самовпевнений у її результаті і настільки, що наказав не вбивати греків, а брати їх в полон живими. Але, на жаль, цього разу удача йому не допомогла. Зі сходу надійшли грецькі війська, які оточили війського князя з усіх сторін. Відбулась нарада з воїнами, після чого вирішено було іти на греків. Нестор про це так писав у «Повісті…»: «після злої січі, греки ледь могли перемогти».

Але грецький флот під керівництвом Феофана Протовестіарія, який був оснащений так званим «грецьким вогнем», запалив флот русичів і як пише Нестор, війську Ігоря це здалося «небесною блискавкою в руках озлобленого ворога».